Харків у перші дні повномасштабного вторгнення опинився під безперервними обстрілами. У цей час аптеки стали одним із небагатьох місць, де люди могли отримати не лише ліки, а й відчуття хоч якоїсь стабільності. В одній з «Аптек АНЦ» всю війну працює Алла Жихор.
Її історія — це не виняток, а радше приклад того, як українські фармацевти фактично стають частиною медичного тилу міст та селищ, що живуть під обстрілами.
Повернення до роботи, коли місто ще не вірило у «завтра»
Після 24 лютого 2022 року Алла Жихор майже одразу опинилася перед вибором, який у Харкові тоді зробили тисячі медичних працівників: залишатися вдома чи повертатися до роботи попри небезпеку.
Вона витримала менше двох тижнів без аптеки. Далі — повернення у змінений до невпізнаваності Харків, де черги до аптек починали формуватися ще до відкриття дверей.
За її словами, перші дні роботи були схожі на безперервний потік людей і запитів: ліки розкуповували швидко, асортимент скорочувався буквально щодня, бо логістика зупинилася.
Аптека як точка опори
Алла перейшла працювати в аптеку в районі ринку та автовокзалу — один із найбільш постраждалих від обстрілів секторів міста. Згодом поруч прилетіло, але заклад дивом вцілів та продовжував обслуговувати містян.
У ті тижні аптека фактично виконувала роль невеликого гуманітарного центру: сюди приносили списки потреб для військових, тут формували запити на найнеобхідніше, а фармацевти працювали без звичних графіків. «Ми просто продовжували робити свою роботу, навіть коли здавалося, що навколо все зупинилося», — так описує цей період Алла.
Умови були складними: транспорт майже не ходив, тому інколи доводилося діставатися роботи пішки або завдяки волонтерам, які організовували підвезення медиків.
Черги зі словами подяки
Навесні 2022 року ситуація в місті трохи стабілізувалася, але навантаження на аптеки не зменшилося. Навпаки — попит на ліки залишався критично високим.
Перед відкриттям біля дверей уже вишуковувалася черга, яка зустрічала фармацевтів словами подяки за те, що не кинули їх напризволяще. Для харків'ян аптекарі стали символом стабільності в нестабільному місті.
Алла згадує, що попри виснаження, саме людська вдячність підтримувала команду. Відвідувачі приносили прості речі —продукти, солодощі, іноді навіть те, що мали під рукою. Але головним залишалися не подарунки, а слова підтримки.
У воєнних умовах аптека часто ставала місцем, де вирішували не лише питання ліків. Бували ситуації, коли людям ставало зле просто всередині приміщення — і доводилося викликати швидку допомогу. А до приїзду бригади медиків рятувати: збивати тиск, температуру, знімати приступ болю…
Професія, яка стає частиною життя
За роки роботи у фармації Алла Жихор переконалася: аптека — це не лише про ліки. Це про довіру.
Люди запам’ятовують фармацевтів, приходять саме «до свого» спеціаліста, діляться історіями, радяться. У маленькому просторі аптеки формується особливий тип зв’язку — майже родинний.
Цей досвід, за її словами, особливо загострився під час війни, коли звичні професійні межі стираються, а допомога стає більш людською, ніж формальною.
Нагорода знайшла героя
За свою роботу в умовах війни Алла Жихор отримала почесну грамоту міського голови Харкова. Для неї це стало радше символом визнання всіх фармацевтів, які залишилися на робочих місцях у критичний період, ніж особистою відзнакою.
Історія Алли Жихор — це один із багатьох прикладів того, як українські фармацевти тримали свій «аптечний фронт» у Харкові та інших містах.
Сьогодні ці історії є важливою частиною професійної пам’яті, яку фіксує і підтримує «Асоціація фармацевтів Україн» — як нагадування про те, що система охорони здоров’я трималася не лише на лікарях, а й на тих, хто щодня стояв за аптечним прилавком під звуки сирен.