У Слов'янську, де повітряна тривога часто лунає уже після вибухів, аптека стає першою лінією допомоги. Тут вже майже три роки працює фармацевтка Дарія Ільченко, яка попри окупацію та загибель батька вирішила повернутися до прифронтової зони.
Дівчина завжди захоплювалася хімією та біологією, брала участь у всіх шкільних олімпіадах, а її робота для Малої академії наук стала найкращою у районі. Проте здійснити дитячу мрію про професію фармацевта вдалося не одразу – спершу здобула медичну освіту і певний час працювала медсестрою. Тільки минулого року їй вдалося потрапити до давно обраного вишу – Київського медичного університету на фаховий факультет. «Я знала, що все одно прийду до фармації. Просто мій шлях виявився трохи довшим», — поділилася Дарія.
За декілька днів до 24 лютого дівчина вирішила відвідати батька на рідній Харківщині – там потрапила до окупації. «Ми вижили тільки завдяки татові. Було дуже страшно. Те, що робили росіяни в Ізюмі, як вони вбивали людей, катували, грабували, — це просто жахливо», — згадує вона.
Виїхати дівчина змогла саме завдяки батькові, який став волонтером та евакуйовував людей. У мирному житті він був звальником лісу та водієм. А 2016 році, коли країна потребувала його служби воював у складі 93-ї окремої механізованої бригади й виконував завдання під Мар’їнкою Донецької області. Після початку вторгнення планував повернутися на фронт, але не встиг. Чоловік добровільно повертався до Ізюма, знаючи що іншим потрібна допомога. «Він рятував життя, ризикуючи власним щодня», — ділиться Дарія.
16 квітня 2022 року колона автомобілів цивільних потрапила під обстріл. Сталося це поблизу рідного села Ігоря Боцмана — Співаківка Ізюмського району. Загинуло четверо, зокрема і батько фармацевтки, який до останнього прикривав беззбройних людей.
Для Дарії Ільченко батько став тим, чию справу хочеться продовжувати: «Тато завжди казав, що найважливіше — залишатися людиною і допомагати іншим, навіть коли страшно. Його життя — це приклад самопожертви, гідності та любові до людей і своєї країни, приклад для мене. Його втрата — це біль, який завжди буде зі мною».
До 2022 року дівчина працювала у Рубіжному, щоб бути ближче до чоловіка який служить. Саме з цієї причини після евакуації на Львівщину згодом переїхала до Слов'янська. У місті бракувало фармацевтів, і Дарія стала працювати в аптеці «Аптеці оптових цін». Через декілька місяців вона стала єдиною працівницею. Аптека була відкрита без вихідних, з 8:30 до 19:00.
Оскільки багато медзакладів у місті не працюють, вона стала підтримкою для місцевих жителів. Щодня дівчина приймає до 170 відвідувачів. «Я не могла покинути людей, які приходять у нашу аптеку. Під час обстрілів ми не закриваємося. Але люди приходять, їм потрібні ліки, порада, підтримка», — пояснює Дарія.
Дарія знає кожного клієнта: стареньких називає «мої дівчатка», а вони віддячують цукерками й щирою повагою. Попри складну логістику аптека стабільно постачає ліки, їх замовляють під потреби клієнтів чи пропонують аналоги. «Ми разом з мережею Аптека 9-1-1 робимо усе можливе, щоб кожен наш відвідувач знайшов потрібний препарат, ліки. Головне — не здаватися», — переконана фармацевтка.