Коли говорять про фармацевтів, уявлення часто обмежується аптечним прилавком. Але війна змінює не лише долі — вона змінює і сприйняття професій. Історія Юлії з позивним «Фурія» — це приклад того, як фах фармацевта виходить далеко за межі звичного і стає частиною системи порятунку життя на фронті.
Ще кілька років тому її щоденна робота була пов’язана з управлінням аптекою, відповідальністю за ліки, консультуванням пацієнтів і розвитком власної справи. Два десятиліття досвіду у фармації дали їй глибоке розуміння медицини, дисципліну та вміння швидко ухвалювати рішення. Сьогодні ці ж навички працюють в іншій реальності — на війні.
У 2024 році Юлія долучилася до лав Збройних сил України та стала інструкторкою з тактичної медицини у 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Її аудиторія — військові, для яких знання з домедичної допомоги важливі не менше, а може й більше, ніж бойовий досвід.
Її заняття — це не теорія заради галочки. Це чіткі алгоритми дій, доведені до автоматизму. Турнікети, зупинка кровотечі, евакуація поранених, робота в умовах обстрілів і дронової загрози — усе це відпрацьовується до рівня, коли немає часу думати, але є навичка діяти.
«Найважливіше — не розгубитися і не втратити час», — пояснює вона. Саме секунди часто визначають результат.
Сучасна війна диктує нові правила. Поранення стають складнішими, ситуації — менш передбачуваними. Тому підготовка військових сьогодні — це комплекс: тактика, інженерія, вогнева підготовка і медицина як невід’ємна частина виживання. І тут ключову роль відіграють інструктори — ті, хто не просто знає, а вміє передати досвід.
Для «Фурії» головний показник ефективності — не оцінки і не звіти. Це зворотний зв’язок із передової. Коли бійці повідомляють, що змогли врятувати побратима завдяки навчанню — це і є результат. Це означає, що знання спрацювали там, де ціна помилки — людське життя.
Юлія переконана: базові навички домедичної допомоги мають бути у кожного українця. В умовах війни небезпека не обмежується лінією фронту, і в критичний момент поруч може не виявитися медика. Уміння накласти турнікет, скористатися бандажем, зупинити кровотечу — це вже не спеціалізовані знання, а необхідний мінімум.
Її шлях — це також відповідь на давній стереотип про «другорядність» фармацевтів у системі охорони здоров’я. Насправді фармацевтична освіта — це фундаментальна медична підготовка, яка дозволяє діяти у складних і критичних умовах.
Історія «Фурії» демонструє: фармацевт — це не лише про ліки. Це про відповідальність, клінічне мислення і готовність діяти там, де інші вагаються.
Сьогодні вона могла б залишатися у звичному житті, у власній аптеці. Але обрала інше — передову. Там, де її знання дають негайний результат. Там, де кожне правильно прийняте рішення означає врятоване життя.
І саме там фармацевт стає тим, ким він є насправді — медичним фахівцем, який рятує.