Повномасштабна війна докорінно змінила роботу українських фармацевтів. Аптеки стали не лише місцем забезпечення населення лікарськими засобами, а й осередками підтримки, довіри та психологічної опори для людей, які опинилися у надзвичайно складних обставинах.
Однією з таких історій професійної відданості є шлях Наталії Тимофеєвої — фармацевта із понад тридцятирічним досвідом, яка до повномасштабного вторгнення очолювала аптеку мережі «Бажаємо здоров'я» у Куп'янську, а нині продовжує працювати в Харкові.
Професійний обов'язок сильніший за страх
Наталія прийшла у фармацію ще на початку 1990-х років і пройшла всі етапи професійного становлення — від молодого спеціаліста до керівниці аптечного закладу. Найважчим випробуванням стали події лютого та березня 2022 року, коли Куп'янськ опинився під окупацією.
Попри постійні обстріли, колектив аптеки продовжував працювати, забезпечуючи мешканців міста необхідними лікарськими засобами.
«24 лютого ми прокинулися від вибухів. Уже незабаром біля міста стояла ворожа техніка, а в першу ж ніч окупанти підірвали міст неподалік нашої аптеки. Ми постійно телефонували одна одній, запитували, чи всі живі, чи вціліла аптека. Коли почався потужний обстріл, в аптеці було повно людей. Ми зачиняли двері, просили всіх лягти на підлогу, ховали співробітників у підсобному приміщенні. Було страшно, але ми залишалися працювати, бо розуміли, що люди потребують ліків», — згадує Наталія Тимофеєва.
Саме такі приклади демонструють, наскільки важливою є роль фармацевтів у кризових ситуаціях. Професійна відповідальність нерідко вимагала від них приймати рішення в умовах безпосередньої небезпеки для власного життя.
Аптека як центр підтримки громади
У перші місяці війни аптечні працівники працювали в умовах гострого дефіциту лікарських засобів. Через руйнування логістичних маршрутів постачання практично припинилися, а попит на препарати зростав щодня.
«Черги були безперервними. Люди перебували в паніці, просили привезти необхідні ліки, оформити замовлення. Але ми самі не знали, чи буде така можливість. Нам доводилося підбирати заміну, пояснювати, консультувати, заспокоювати. Коли запаси закінчилися, почався дефіцит не лише медикаментів, а й продуктів харчування та дитячого харчування. Це був дуже складний період для всіх», — розповідає фармацевт.
У таких умовах аптечний працівник виконував значно ширшу функцію, ніж передбачає професійний стандарт. Поряд із фармацевтичною опікою він ставав людиною, до якої зверталися по підтримку, пораду й упевненість.
Втрата дому та новий початок
Після кількох невдалих спроб залишити окуповане місто родині Наталії вдалося евакуюватися складним маршрутом через кілька країн Європи. Разом із рідними вона залишила будинок, який будувався багато років.
«Найважливіше було врятувати сім'ю. Ми їхали дуже довго, а найбільшою цінністю в дорозі був навіть не багаж, а можливість нагодувати маленьку онуку. Будинок, сад, усе майно залишилися вдома. Забрали лише найдорожче — своїх близьких», — говорить Наталія.
Після звільнення Куп'янська вона ще кілька разів приїжджала до рідного міста, однак побачене остаточно переконало: колишнього життя вже не повернути.
«Місто дуже постраждало. Руйнування продовжуються й сьогодні. Найболючіше — усвідомлювати, що втрачено не лише будинок, а цілий світ, у якому ти жив багато років», — зазначає вона.
Нова аптека — нова громада
Сьогодні Наталія Тимофеєва працює в Харкові. Її нинішній колектив об'єднав людей, які також були змушені залишити свої домівки через війну. Спільний досвід допомагає підтримувати одне одного та створювати атмосферу довіри всередині команди.
Особливими для неї залишаються зустрічі з мешканцями Куп'янська, які після евакуації також оселилися у Харкові.
«Дуже часто приходять знайомі куп'янчани. Я пам'ятаю багатьох із них, знаю їхні потреби, пам'ятаю, які препарати вони приймали. Коли зустрічаємося, завжди є про що поговорити. Це ніби маленький шматочок дому, який залишився з нами», — ділиться Наталія.
Такі людські зв'язки ще раз підтверджують, що довіра між фармацевтом і пацієнтом формується роками та не зникає навіть після вимушеного переїзду.
Професія, яка допомагає вистояти
Робота фармацевта в умовах війни вимагає не лише професійних знань, а й психологічної витримки. Щоденні повітряні тривоги, перебої з електропостачанням, робота генераторів та постійне емоційне навантаження стали звичною частиною робочих буднів.
«Усі ми пережили втрату дому або евакуацію. Тому підтримуємо одна одну. Буває, що люди приходять до аптеки не тільки по ліки. Іноді їм потрібно просто, щоб їх вислухали. Це теж частина нашої роботи сьогодні», — переконана Наталія Тимофеєва.
На запитання про те, що допомагає долати постійний стрес, вона відповідає коротко, але дуже точно.
«Ми просто переступаємо через страх і рухаємося далі. Треба працювати, підтримувати своїх рідних, берегти дітей. Це і є наша сила», — говорить вона.
Стійкість професії — у людях
Історія Наталії Тимофеєвої є прикладом професійної відповідальності, людяності та відданості своїй справі. Саме завдяки таким фахівцям фармацевтична система України змогла вистояти у найважчі періоди війни, забезпечуючи населення необхідними лікарськими засобами та зберігаючи безперервність фармацевтичної допомоги.
Сьогодні українські фармацевти продовжують виконувати свою місію в умовах воєнного часу. Їхня щоденна праця є невід'ємною складовою національної системи охорони здоров'я та ще одним свідченням стійкості української професійної спільноти.