Обстріли, пошкоджені будинки, евакуація людей — усе це стало частиною реальності мешканців Слов’янська. Водночас місто продовжує жити, а разом із ним працюють підприємства, медичні заклади та аптеки. Для фармацевтів робота в таких умовах — це не лише професійний обов’язок, а й постійна відповідальність перед людьми, які залишилися у прифронтовому місті.
Однією з тих, хто продовжує працювати у Слов’янську, є Катерина Градовська — завідувачка аптеки мережі «Подорожник». У фармації вона понад сім років, а керує аптекою з 2021 року. За цей час її професійний шлях тісно переплівся з воєнними подіями: від перших тижнів повномасштабного вторгнення до сьогоднішньої роботи під звуки сирен та вибухів.
Фармацію для неї обрали батьки
Свій професійний шлях Катерина починала не з усвідомленого дитячого вибору. Каже, що рішення стати фармацевтом свого часу фактично прийняли за неї батьки. Її мама працювала в аптеці, добре знала цю професію та бачила в ній перспективу для доньки.
Сьогодні Катерина зізнається: якби довелося обирати знову, вона навряд чи змінила б своє рішення.
Навчання у Національному фармацевтичному університеті стало важливим етапом її професійного становлення. Особливо запам’яталися слова ректора Валентина Черниха, які вона почула ще першого дня в університеті: фармація залишатиметься потрібною, адже людям завжди будуть необхідні лікарські засоби, а професійних фармацевтів — бракуватиме.
Працювати вона почала ще під час навчання. Поступово набувала практичного досвіду, а разом із ним — упевненості у власних професійних рішеннях.
Від колеги до керівниці аптеки
У 2021 році Катерині запропонували очолити аптеку. Для молодого фахівця це стало серйозним професійним викликом.
«Моя завідувачка переїжджала до Краматорська і фактично передала мені свої “генеральські погони”. Звичайно, я хвилювалася. Але колектив дуже підтримав. З часом ми стали командою, у якій кожен може розраховувати на іншого», — згадує вона.
Це рішення виявилося важливим не лише для її кар’єри. Через кілька місяців перед колективом постало значно складніше завдання — продовжувати роботу в умовах повномасштабної війни.
«Життя вже не буде таким, як раніше»
24 лютого 2022 року Катерина зустріла не на роботі. Напередодні вона завершила зміну, а наступного дня мала бути вихідною. Як і для мільйонів українців, перші години повномасштабного вторгнення не одразу дозволили усвідомити масштаб подій.
Ситуація стала зрозумілішою, коли почалася масова евакуація зі Слов’янська, люди стали виїжджати цілими родинами, а звичне міське життя фактично зупинилося.
Аптеки також не могли працювати у звичайному режимі. Частину закладів тимчасово закривали, однак потреба населення у лікарських засобах нікуди не зникла. Поступово аптечна мережа почала відновлювати роботу там, де це дозволяла безпекова ситуація.
Катерина залишилася у Слов’янську. Разом із колегами вона повернулася до роботи, розуміючи, що для мешканців міста доступність ліків є однією з базових потреб.
Вибух за кількасот метрів від аптеки
Робота в прифронтовому місті означає, що навіть звичайний робочий день може завершитися зовсім не так, як планувалося.
Нещодавно один із ворожих ударів стався приблизно за 250–300 метрів від аптеки, якою керує Катерина.
«Поруч дуже великі руйнування: будинки без вікон, дверей, пошкоджені балкони. Нам пощастило, що аптека розташована всередині будинку. Трохи підремонтували стелю — і продовжили працювати», — розповідає Катерина.
Це, мабуть, одна з найбільш промовистих характеристик роботи аптек у прифронтових громадах: після удару, коли це дозволяє ситуація, робота відновлюється максимально швидко.
Для відвідувачів аптека — це не лише місце, де купують ліки
Через аптеку щодня проходять понад сто людей. Багато хто з них приходить роками, тому фармацевти добре знають постійних відвідувачів.
«У нас багато постійних клієнтів. Вони приходять роками, приносять каву, смаколики, іноді навіть торти. Є військові, викладачі університету, літні люди. Дуже приємно, коли люди повертаються не лише за ліками, а просто поспілкуватися чи сказати добре слово», — говорить Катерина.
Для фармацевта така довіра є важливою складовою професії. Адже аптечний працівник часто стає першим фахівцем системи охорони здоров’я, до якого людина звертається зі своїм запитанням.
Працювати попри страх
У Слов’янську неможливо повністю абстрагуватися від небезпеки. Сирени та вибухи залишаються частиною повсякденності. Проте, за словами Катерини, страх не повинен паралізувати роботу.
У разі загрози працівники залишають робочі місця та переходять в укриття. Коли небезпека минає, повертаються до аптеки.
«Паніка нікому не допоможе — ні нам, ні відвідувачам. Ми підтримуємо одна одну. Якщо є реальна загроза, йдемо в укриття. А потім повертаємося до роботи. Людям потрібне відчуття стабільності, і ми намагаємося його забезпечити», — зазначає фармацевтка.
Ця стабільність особливо важлива для людей, які залишаються у прифронтових містах. Відкрита аптека означає не лише доступність лікарських засобів. Вона є ознакою того, що навіть у надзвичайно складних умовах базові процеси життя продовжуються.
Професія, яку не можна зводити до продажу ліків
Катерина говорить і про ще одну проблему, з якою фармацевтам доводиться стикатися незалежно від того, де вони працюють, — сприйняття професії виключно як роздрібної торгівлі.
На її думку, така оцінка не враховує ані рівня професійної підготовки фахівця, ані відповідальності, яку він бере на себе під час відпуску лікарських засобів.
«Ті, хто справді розуміє нашу роботу, ніколи не скажуть, що фармацевт просто продає ліки. Ми знаємо показання та протипоказання, взаємодію препаратів, особливості їх застосування. Ми пояснюємо, допомагаємо людині зорієнтуватися. І наші постійні клієнти це відчувають», — наголошує Катерина.
У її аптеці професійна дистанція також не виключає людяності. Постійні відвідувачі давно придумали для фармацевтів власні теплі звертання — «сонечка», «зайчики», «красуні». За такими словами, каже Катерина, стоїть насамперед довіра, яка формується роками.
Робота, яка тримає місто
Історія Катерини Градовської — це не історія про відсутність страху. Навпаки, вона показує, як професійна відповідальність допомагає працювати навіть тоді, коли безпека вже не сприймається як щось гарантоване.
У прифронтовому Слов’янську аптека залишається місцем, куди люди приходять по ліки, пораду та звичне людське спілкування. Для фармацевтичної спільноти такі історії нагадують: доступність лікарських засобів залежить не лише від постачання та логістики, а й від людей, які щодня забезпечують роботу аптек на місцях.
Після чергового вибуху тут ремонтують те, що пошкоджено, повертаються на робочі місця й знову відчиняють двері. Не тому, що небезпеки немає, а тому, що є люди, яким потрібна допомога.