Щодня фармацевт мобільного аптечного пункту «Аптека 9-1-1» Олег Комісаренко вирушає до населених пунктів Харківської області, які розташовані поблизу лінії фронту. Для місцевих жителів його приїзд означає не просто можливість придбати необхідні препарати, а й доступ до фармацевтичної допомоги там, де стаціонарні аптеки залишаються недосяжними через значні відстані або безпекову ситуацію.
Олег не називає свою роботу подвигом. Він не прагне гучних визначень і переконаний, що просто виконує професійний обов'язок, який сьогодні має особливу цінність для людей, що залишилися жити у прифронтових громадах.
Шлях, що почався з вимушеного перезапуску життя
Його шлях у професію розпочався не зі здійснення дитячої мрії, а з необхідності починати життя фактично заново. Через події 2013–2014 років майбутній фармацевт був змушений відмовитися від планів стати лікарем.
«У мене на той період часу вибору не було. Я з Луганської області, навчався в Луганську, хотів стати лікарем, але через події 2013–2014 року це стало неможливо. Після цього я просто шукав, куди рухатися далі», — розповідає Олег Комісаренко.
Втрачені документи і новий старт з чистого аркуша
Війна забрала не лише можливість продовжити навчання у рідному місті.
«Документи згоріли, і я фактично починав з нуля. Переїхав до Старобільська. Писав заяви від руки на отримання нового свідоцтва про народження, щоб мене допустили до навчання. Це був просто аркуш у клітинку, де я пояснював, хто я і чому прошу шанс продовжити освіту», — згадує фармацевт.
Попри всі труднощі, йому вдалося завершити навчання та отримати можливість продовжити освіту вже у Харкові.
«Мене прийняли, я доучився, здав ЗНО, отримав паспорт і вже тоді вирішив їхати до Харкова навчатися далі», — говорить він.
Харків як місто професійного становлення
Саме Харків став містом, де сформувалося його професійне життя. Тут він здобув освіту, розпочав роботу та поступово відчув стабільність після вимушеного переїзду.
Особливо цінним для нього стало те, що серед колег ніколи не існувало поділу за місцем народження чи походженням.
«Чесно, нічого поганого я не пам'ятаю. Харків прийняв нормально. Я тільки в 2022 році зрозумів, що серед моїх колег теж були люди з Луганщини і Донеччини. Ми просто не звертали на це уваги», — зазначає Олег.
Він переконаний, що саме професійна єдність допомагала працювати як одна команда.
«Ми не ділилися на "своїх" і "чужих". Може, тому і було легко працювати разом», — додає фармацевт.
Ранок, який змінив реальність
Спогади про 24 лютого 2022 року залишаються для нього особливо гострими. Того ранку життя змінилося для мільйонів українців, і Олег пам'ятає кожну деталь.
«Відповісти гарно чи як було насправді? Я був, скажімо так, не в найкращому стані, коли мені подзвонив двоюрідний брат, військовослужбовець, о четвертій ранку і сказав: знайдіть яму поглибшу і два тижні з неї не вилазьте», — пригадує він.
Тоді ще мало хто усвідомлював масштаби майбутніх подій, однак люди, пов'язані з військовою службою, вже розуміли небезпеку.
«Він військовий, тому розумів більше. А ми просто намагалися зрозуміти, що відбувається і що робити далі», — говорить Олег.
Мобільна аптека як новий формат фармацевтичної допомоги
Згодом його професійна діяльність змінила звичний формат. Робота перестала обмежуватися аптечним залом: сьогодні Олег працює у мобільному аптечному пункті, який доставляє лікарські засоби жителям віддалених та прифронтових населених пунктів прифронтової Харківщини.
Мобільна аптека є повноцінним фармацевтичним об'єктом, обладнаним відповідно до вимог щодо зберігання та реалізації лікарських засобів. У спеціально оснащеному автомобілі встановлені холодильне обладнання для термолабільних препаратів, касова техніка, прилади контролю температури та вологості, що дозволяє забезпечувати належну якість медикаментів навіть під час тривалих маршрутів.
Щоденні виїзди мобільного аптечного пункту стали важливою складовою забезпечення населення фармацевтичною допомогою в умовах війни. Для багатьох жителів прифронтових громад саме такі маршрути залишаються єдиною можливістю своєчасно отримати необхідні лікарські засоби та професійну консультацію фармацевта.
Щоденна робота Олега Комісаренка давно вийшла за межі звичного уявлення про діяльність фармацевта. Кожен його робочий день — це десятки кілометрів доріг Харківщини, відвідування віддалених населених пунктів та забезпечення людей лікарськими засобами там, де доступ до стаціонарних аптек є обмеженим або зовсім відсутнім.
«Ми працюємо з понеділка по п’ятницю. За один виїзд — від трьох до п’яти селищ. У середньому це десятки населених пунктів щотижня, і кожен із них має свої потреби», — розповідає Олег.
Там, де кожен приїзд має значення
Робота мобільної аптеки — це значно більше, ніж доставка лікарських засобів. У багатьох громадах саме її приїзд став єдиною можливістю для місцевих жителів своєчасно придбати необхідні препарати або отримати професійну консультацію фармацевта. Там, де частина інфраструктури пошкоджена війною або працює з обмеженнями, мобільний аптечний пункт фактично забезпечує безперервний доступ до фармацевтичної допомоги.
Безпекова ситуація беспосередньо впливає на організацію маршрутів. Деякі напрямки довелося переглянути, однак сама потреба людей у лікарських засобах не стала меншою.
«Раніше маршрутів було більше, зараз, через безпекову ситуацію менше. Але потреба не зменшилась. Просто змінились умови», — зазначає фармацевт.
Під час кожного виїзду команда мобільної аптеки приїздить не просто до чергового населеного пункту, а до людей, які часто не мають інших можливостей отримати необхідні ліки. Кожне село має власну історію, власні виклики та різний перелік потреб. Для одних мешканців це можливість регулярно придбати препарати для постійної терапії, для інших — шанс своєчасно розпочати лікування або поповнити домашню аптечку без необхідності долати десятки кілометрів до найближчої стаціонарної аптеки.
Найчастіше біля мобільного аптечного пункту Олега Комісаренка збираються люди старшого віку. Для багатьох із них приїзд аптеки на колесах давно став звичною подією, до якої готуються заздалегідь. Вони приходять раніше призначеного часу, адже знають: це чи не єдина нагода придбати необхідні лікарські засоби без тривалої поїздки до іншого населеного пункту.
«Бабусі — це наші основні клієнти. Молодих зараз майже немає. Люди середнього і похилого віку, які заздалегідь приходять туди, де ми маємо зупинитися. Буває, що нас чекають просто як єдину можливість щось отримати. І це дуже відчувається в кожному селищі», — розповідає фармацевт.
За словами Олега, за час роботи маршрути стали знайомими не лише для нього самого, а й для місцевих жителів. Люди впізнають автомобіль мобільної аптеки ще здалеку, а кожна така зустріч є підтвердженням того, наскільки важливою залишається доступність фармацевтичної допомоги у прифронтових громадах.
Коли рецепт означає більше, ніж документ
У віддалених селах державна програма «Доступні ліки» набуває особливого змісту. Для місцевих жителів вона є реальним механізмом отримання необхідної терапії, особливо там, де найближча стаціонарна аптека розташована за десятки кілометрів.
Водночас робота за програмою залежить від багатьох чинників, адже потреби громад суттєво різняться навіть у сусідніх населених пунктах.
«Буває, що в селищі немає жодного рецепта. А буває — одразу двадцять чи тридцять за один виїзд. Все дуже по-різному. Але ми все одно їдемо, радимо, бо препарати потрібні людям», — пояснює Олег.
Фармацевт зазначає, що кожен маршрут вимагає швидкого реагування на зміну обставин. Передбачити попит заздалегідь практично неможливо, тому доводиться постійно коригувати роботу та враховувати особливості логістики.
Дорога, яка стала частиною професії
Для мобільного аптечного пункту найважливішим ресурсом залишається можливість дістатися до людей. Саме дорога визначає, чи вдасться виконати маршрут, доставити препарати та повернутися живим. Воєнні ризики стали звичною складовою цієї роботи, однак вони не скасовують відповідальності перед пацієнтами.
Олег не приховує, що небезпека супроводжує майже кожен виїзд. Водночас він переконаний: поки у прифронтових селах залишаються люди, мобільна аптека має продовжувати свою роботу.
«Не страшно? Страшно не те слово. Але як його долати? Ніяк. Просто їдеш. Бо люди там живуть постійно», — говорить фармацевт.
Олег Комісаренко не схильний прикрашати свою професію чи називати її особливою місією. Він відверто говорить про щоденні виклики, які супроводжують кожен виїзд мобільного аптечного пункту. За його словами, маршрути можуть бути абсолютно різними: сьогодні дорога відносно безпечна, а вже завтра ситуація змінюється за лічені години. Проте це не стає причиною відмовитися від поїздок.
«Якщо не ми, то хто? Там немає аптек, немає транспорту, інколи навіть зв’язку. Люди просто не можуть поїхати за ліками», — наголошує фармацевт.
Маршрути, які формує потреба людей
Географія роботи мобільної аптеки охоплює понад сім десятків населених пунктів Харківської області. Кожен маршрут визначається не лише відстанню, а насамперед потребами жителів громад, які залишаються без постійного доступу до фармацевтичної допомоги.
Основна частина виїздів припадає на райони, що найбільше постраждали від війни, хоча команда регулярно працює й у більш віддалених населених пунктах області та сусідніх регіонів.
«70% наших виїздів — це у нас Вовчанський, Чугуївський, Куп’янський, Ізюмський напрямки. 30 відсотків — це трішки лівіше в сторону Дніпропетровська, Полтави і інші віддалені населені пункти. Ми не обираємо, куди їхати. Ми просто їдемо туди, де нас чекають найбільше», — розповідає Олег.
За його словами, головним орієнтиром під час планування роботи завжди залишається не маршрут на карті, а можливість забезпечити людей необхідними лікарськими засобами незалежно від того, наскільки складним буде шлях.
Довіра, яку не виміряти цифрами
Найбільшою цінністю своєї роботи Олег вважає людські стосунки, що виникають під час регулярних поїздок. За роки роботи мешканці багатьох сіл уже знають графік мобільної аптеки, зустрічають її працівників як добрих знайомих і нерідко намагаються висловити вдячність не словами, а щирими вчинками.
«Буває, пригощають борщем, салом, чаєм. Кажуть: ви ж до нас приїхали, треба ж якось віддячити», — усміхається фармацевт.
Такі зустрічі не є для нього винятком чи приводом для особливої уваги. Він переконаний, що це насамперед прояв людської довіри, яка формується поступово — від одного приїзду до іншого.
«Я не запам’ятовую такі речі як систему. Але кожен такий випадок — це про довіру», — говорить Олег.
Історія фармацевта не завершується жодним із пройдених маршрутів. Щодня вона отримує нове продовження у громадах, де люди продовжують чекати на мобільний аптечний пункт. Попри зміну обставин, безпекові ризики та непрості дороги, незмінним залишається головне — прагнення зробити фармацевтичну допомогу доступною для тих, хто сьогодні найбільше її потребує. Саме тому аптека на колесах продовжує свій рух назустріч людям.