Війна змінює міста до невпізнаваності. Вона забирає звичний ритм життя, змушує людей залишати домівки, змінювати плани і щодня робити вибір між безпекою та відповідальністю. Але навіть у таких умовах є місця, де люди шукають не лише необхідні ліки, а й підтримку, спокійне слово та впевненість, що життя триває.
Для мешканців Слов'янська одним із таких місць стала аптека «Подорожник», яку очолює Наталія Іващенко. Вона працює у фармації багато років і вже вдруге переживає війну у своєму рідному місті. За цей час змінилися обставини, але незмінним залишилося головне — бажання бути поруч із людьми тоді, коли вони цього найбільше потребують.
Вибір професії, який визначила родина
Наталія говорить, що її рішення працювати у фармації не виникло випадково. З дитинства вона росла в атмосфері медицини, тому добре розуміла, наскільки важливою є допомога людям.
«У мене і мама медик, і тато лікар-невропатолог, і тітка працювала в аптеці. Я закінчила школу і вирішила вступати на фармацію. У медицину не дуже хотілося — це довго і складно. А тут якось усе склалося: поїхали з подругою, вступили, і вже під час навчання я зрозуміла, що це моє», — розповідає Наталія Іващенко.
Після завершення навчання вона відразу почала працювати за фахом. Практичний досвід поступово доповнювався новими знаннями, а згодом Наталія отримала й вищу фармацевтичну освіту. Саме так формувався професіоналізм, який сьогодні допомагає працювати навіть у найскладніших умовах.
Два роки війни, які розділяють десятиліття
Для багатьох українців війна почалася у 2022 році. До мешканців Слов'янська вона прийшла значно раніше.
У 2014 році місто стало одним із перших, що пережили окупацію та бойові дії. Саме тоді Наталія вперше відчула, що означає працювати в умовах повної невизначеності.
«Ми нікуди не виїжджали. Поки був товар, аптека ще працювала. Потім поставки зупинилися, залишки закінчувалися. Далі зникло світло — тиждень, два, три… уже навіть важко згадати. Але ми залишалися в місті», — згадує фармацевтка.
Той досвід навчив не лише витримці, а й розумінню, що навіть у кризових ситуаціях людям необхідні ліки та можливість отримати професійну допомогу. Саме ці уроки стали особливо важливими через вісім років.
Аптека, що не припинила працювати
24 лютого 2022 року, як і для мільйонів українців, стало днем абсолютної невідомості. Повітряні тривоги, паніка, нескінченні новини — усе це відбувалося одночасно. Але вже за кілька годин стало зрозуміло: люди підуть до аптек.
«Ми довго зважували, відкриватися чи ні. Було багато тривог і невизначеності. Але близько дев'ятої ранку все ж почали працювати. Людей було дуже багато — здавалося, що прийшло пів міста. Усі скуповували ліки, бо ніхто не знав, що буде завтра». — говорить Наталія Іващенко.
Тоді аптека стала не лише місцем, де можна було придбати препарати. Вона стала простором, у якому люди хоча б на кілька хвилин відчували, що звичне життя ще не зникло остаточно.
Пауза, після якої хотілося повернутися
Згодом безпекова ситуація змусила колектив залишити місто. Це рішення було непростим, але іншого виходу не існувало.
«Ми були в торговельному центрі, і нам навіть пропонували залишатися, бо там було відносно безпечно. Але у всіх були сім'ї, діти. У підсумку ми просто закрили аптеку, залишили товар і роз'їхалися». — пригадує співрозмовниця.
Понад рік Наталія жила далеко від дому, однак думками постійно поверталася до Слов'янська. Коли з'явилася можливість знову працювати у рідному місті, сумнівів не залишилося.
Повернення, яке стало початком нового етапу
У 2023 році Наталія знову відкрила для себе звичні вулиці, знайомих людей і роботу, без якої вже не уявляла свого життя.
«Коли побачила вакансію мережі "Подорожник", довго не думала. Уже й батьки повернулися додому. Мені теж дуже хотілося назад — у своє місто, до своїх людей. Коли ми відкрилися, було відчуття, ніби життя поступово повертається», — каже завідувачка аптеки.
Для неї це повернення означало набагато більше, ніж зміну місця роботи. Воно стало поверненням до громади, яку вона добре знає і якій довіряє.
Найбільша цінність — команда
Щоденна робота аптеки тримається не лише на професійних знаннях. Вона залежить від людей, які підтримують одне одного незалежно від обставин.
Сьогодні поруч із Наталією працюють шість колег. За роки війни вони стали не просто співробітницями, а справжньою командою.
«Найбільше я боюся не роботи чи навантаження. Я боюся, щоб нас знову не розкидало. У мене зараз такий колектив, що навіть думати про це боляче. Якщо вже їхати — то тільки разом», — ділиться Наталія.
Саме взаємна підтримка допомагає їм долати втому, тривоги та невизначеність, залишаючись для відвідувачів усміхненими й уважними.
Фармацевт — це більше, ніж спеціаліст із ліків
За роки роботи Наталія переконалася: люди приходять до аптеки не лише за рецептом. Дуже часто вони шукають пораду, підтримку або просто можливість поговорити.
«Люди часто думають, що фармацевт — це просто продавець ліків. Але насправді до нас приходять першими. Радяться, розповідають, іноді просто говорять про своє. А вже потім ідуть до лікаря. Ми дуже близько бачимо людський біль», — зазначає фармацевтка.
Вона знає багатьох постійних відвідувачів на ім'я, пам'ятає їхні історії та радіє, коли вони повертаються до аптеки усміхненими. Саме такі моменти нагадують, що професія фармацевта — це насамперед про довіру між людьми.
Світло, яке щодня перемагає темряву
У Слов'янську війна давно стала частиною повсякденності. Проте навіть у цих умовах щоранку відчиняються двері аптек, працюють лікарі, виходить громадський транспорт, відкриваються магазини. Саме з таких, на перший погляд, звичайних речей складається стійкість міста.
«Фармацевт — це набагато більше, ніж відпуск ліків. Це допомога, порада, підтримка. І поки люди приходять до нас, значить, ми потрібні». — підсумовує Наталія Іващенко.
Історія Наталії — це приклад того, як професійна відповідальність щодня перетворюється на людську підтримку. Поки у прифронтовому місті світиться вивіска аптеки, люди знають: поруч є ті, хто допоможе, вислухає і зробить усе можливе, аби життя тривало.