Від початку повномасштабного вторгнення селище Печеніги на Харківщині опинилося серед територій, де щоденна реальність визначалася війною. Пошкоджена інфраструктура, бойові дії поблизу, руйнування транспортних шляхів і постійні обстріли стали частиною життя місцевих мешканців.
Попри небезпеку, аптека «Бажаємо здоров’я» №8 продовжила роботу. Для жителів громади вона стала не лише місцем отримання необхідних препаратів, а й простором, де можна було отримати пораду, підтримку та відчуття стабільності.
Фармацевт Оксана Пасмор і завідувачка аптеки Віталіна Кравченко залишилися на своїх робочих місцях, розуміючи, наскільки важливо в умовах війни забезпечити людей доступом до медикаментів.
Шлях у професію, який став покликанням
До фармацевтичної сфери Оксана Пасмор прийшла після роботи у сфері лабораторної діагностики. Вона працювала у Харківському онкологічному центрі, а після декретної відпустки розпочала новий професійний етап в аптеці «Бажаємо здоров’я».
Згодом ця справа стала для неї не просто роботою, а професійним покликанням. Нині Оксана продовжує навчання у Запорізькому фармацевтичному коледжі, адже переконана: якісна допомога пацієнтам потребує постійного розвитку та вдосконалення.
Говорячи про свій професійний шлях, фармацевт зазначає, що саме робота в аптеці допомогла їй побачити інший бік допомоги людям — безпосереднє спілкування з пацієнтами та можливість щодня бути корисною.
Її професійний розвиток триває навіть у складних умовах війни. Для Оксани навчання стало не лише способом отримати нові знання, а й можливістю ще краще виконувати свою роботу та підтримувати людей, які звертаються до аптеки.
Повернення до роботи попри небезпеку
Початок повномасштабної війни застав родину Оксани зненацька. Разом із маленькою донькою вона залишила Мартову незадовго до того, як було зруйновано міст через дамбу. Невдовзі бойові дії дісталися й Печенігів.
Аптека продовжувала працювати, поки були запаси ліків. Через посилення обстрілів навесні 2022 року працівникам довелося тимчасово припинити роботу, однак уже в травні вони повернулися до аптеки.
Згадуючи перші тижні війни, Оксана говорить про рішення залишитися на роботі як про спільну відповідальність перед громадою. У той момент кожен день роботи аптеки мав особливе значення для людей, які залишилися без звичних можливостей отримувати допомогу.
«Ми виїхали о шостій ранку з Мартової, буквально в останній момент перед тим, як вибухнув міст через дамбу. Уже того ж дня почалися удари по Печенігах. Потім були бої, окупація навколишніх населених пунктів, підірвали міст. Але аптеку ми не залишили. Працювали доти, поки були ліки. Лише у квітні нас відправили у вимушену відпустку через надзвичайно сильні обстріли. А вже у травні ми повернулися. І відтоді не зачиняли аптеку жодного дня», — згадує фармацевт.
Як ліки потрапляли до громади
Одним із найскладніших завдань стала організація постачання медикаментів. Через пошкоджену логістику транспорт із препаратами не міг регулярно приїжджати до Печенігів.
Завідувачка аптеки Віталіна Кравченко самостійно організовувала доставку необхідних товарів із Чугуєва, а Оксана Пасмор залишалася працювати з відвідувачами.
Для колективу аптеки головним завданням було не допустити ситуації, коли люди залишаться без необхідних препаратів. Саме тому працівниці розподілили обов’язки та продовжували забезпечувати роботу закладу навіть у найскладніші періоди.
«Наша завідувачка Віталіна Кравченко їздила до Чугуєва по товар. Машини з ліками сюди вже не доїжджали, тому вона наймала транспорт за власні кошти, перевантажувала товар і везла його сама. А я залишалася в аптеці. Ми не могли закритися, бо люди приходили постійно. Поки вона їхала по ліки, я тримала аптеку відкритою. Ми розуміли: якщо зачиняться аптечні двері, люди залишаться сам на сам зі своєю бідою», — говорить Оксана Пасмор.
Робота під звуки вибухів
Навіть після відновлення роботи працівниці аптеки залишалися в умовах постійної загрози. Обстріли відбувалися неподалік, тому доводилося швидко реагувати на небезпеку та берегти медикаменти.
Попри страх і напруження, фармацевти намагалися зберігати звичний ритм роботи. Для них важливо було, щоб люди, які приходили до аптеки, отримували не лише ліки, а й відчуття підтримки та людського ставлення.
«Прильоти були зовсім поруч із аптекою. Одного разу снаряд упав просто за будівлею. Ми почали ховати ліки в ящики, щоб під час вибухів вони не падали з полиць і не билися. Зранку все діставали назад, працювали, поки було тихо. Як тільки починався сильний обстріл — зачинялися і бігли додому. У кожної з нас діти. Було страшно. Але наступного дня ми знову відкривали аптеку», — пригадує вона.
Заради дітей і майбутнього
Життя в умовах постійної небезпеки стало випробуванням не лише для працівників аптеки, а й для їхніх родин. Оксана зізнається, що найважливіше для неї — зберегти відчуття безпеки для доньки.
Попри пережиті події, вона намагається залишатися опорою для своєї родини та продовжувати звичайне життя настільки, наскільки це можливо в умовах війни.
«Ми всі боїмося. Просто намагаємося цього не показувати доньці. Якщо є сильна загроза — спускаємося в підвал, ховаємося в укритті. Віримо у краще. Якщо чесно, зараз без заспокійливих дуже важко. Але треба триматися. Передусім заради дитини», — говорить Оксана Пасмор.
Довіра, яку створює щоденна праця
За роки роботи фармацевти стали важливою частиною життя громади. Люди звертаються до них не лише за препаратами, а й за уважним ставленням та професійною консультацією.
Саме щоденна турбота, уважність до кожного відвідувача та готовність допомогти навіть у складних обставинах сформували особливу довіру між аптекою та мешканцями Печенігів.
«Наші відвідувачі повертаються саме до нас. Думаю, не лише через ліки. Ми стараємося уважно вислухати кожного, розібратися в проблемі, пояснити, підтримати. Люди пишуть нам слова вдячності у Книзі відгуків, приносять цукерки, виноград, персики. А військові часто кажуть, що люблять нашу аптеку за професіоналізм і за те, що в нас завжди можна знайти необхідні препарати не лише для себе, а й для побратимів», — зазначає фармацевт.
Незламність, яка передається далі
Попри складні умови, Оксана Пасмор продовжує розвиватися у професії. Її дев’ятирічна донька вже говорить, що також хотіла б працювати в аптеці.
Для Оксани важливо, щоб наступне покоління бачило у фармації не просто професію, а можливість допомагати людям і змінювати їхнє життя на краще.
«Я її не відмовляю. Навпаки, підтримую. Це дуже цікава професія. Найприємніше — коли людина повертається і каже: «Дякую, мені допомогло». Заради таких слів хочеться вчитися ще більше, дізнаватися нове і ставати кращим фахівцем. Бо допомагати людям — це і є найголовніше», — підсумовує Оксана Пасмор.
Історія фармацевтів із Печенігів — це приклад професійної відповідальності та людської стійкості. У прифронтовій громаді вони щодня доводять: справжня незламність проявляється у готовності залишатися поруч із людьми навіть тоді, коли навколо панує небезпека.