Коли вранці 24 лютого 2022 року Харків прокинувся від вибухів, тисячі людей шукали відповіді на одне запитання: що робити далі?
Хтось поспішав до укриття, хтось намагався додзвонитися рідним, хтось збирав найнеобхідніше. А біля аптек уже починали збиратися черги. Людям були потрібні ліки. І поруч мали бути ті, хто допоможе їх отримати.
Саме тоді фармацевти стали однією з опор системи охорони здоров'я. Поки лікарні працювали в надзвичайних умовах, саме аптеки залишалися найближчою і найдоступнішою ланкою медичної допомоги.
Для завідувачки однієї з харківських «Аптек Доброго Дня» Юлії Канівець цей день також почався зі страху.
Найбільше вона хвилювалася за семирічного сина, який разом із бабусею залишився у Великому Бурлуці. Згодом селище опинилося під російською окупацією, а зв'язок із рідними майже зник.
Утім, після перших хвилин розгубленості вона прийняла рішення, яке визначило її подальші дії.
Я сказала чоловікові, що мені потрібно на роботу. Я знала, що люди прийдуть до аптеки, — згадує Юлія.
Громадський транспорт уже не працював. До аптеки вона майже годину йшла пішки через місто, яке ще напередодні жило звичайним життям, а тепер здригалося від вибухів.
Коли дісталася роботи, біля входу вже стояли десятки людей.
У перші дні повномасштабного вторгнення фармацевти працювали у надзвичайно складних умовах. Дефіцит окремих препаратів, порушена логістика, постійні повітряні тривоги, паніка серед населення — усе це вимагало не лише професійних знань, а й витримки, швидких рішень та людяності.
Юлія пригадує, що часу боятися тоді просто не було.
Хотілося лише одного — щоб кожна людина якнайшвидше отримала необхідні ліки і змогла повернутися додому чи в укриття.
Саме тоді справжня роль фармацевта стала більш, ніж очевидною. Це не лише відпуск лікарських засобів. Це відповідальність за правильну пораду, за професійну консультацію, за підтримку людини, яка часто приходить до аптеки наляканою, виснаженою і розгубленою.
Після початку повномасштабної війни ця роль стала ще вагомішою. Фармацевти допомагали пацієнтам знаходити заміну препаратам, пояснювали схеми лікування, підтримували людей похилого віку, пацієнтів із хронічними захворюваннями, батьків маленьких дітей. Для багатьох саме аптечний працівник був першим медичним фахівцем, із яким вони могли поспілкуватися.
Юлія переконана, що саме довіра між фармацевтом і пацієнтом є найбільшою цінністю професії.
За роки роботи вона добре знає багатьох своїх відвідувачів. Вони приходять не лише по ліки.
Хтось розповідає про самопочуття, хтось просить поради, хтось просто заходить запитати, як справи.
Іноді ця довіра проявляється зовсім несподівано.
Одного разу літня жінка залишила в аптеці гаманець. Завдяки тому, що син відвідувачки був постійним клієнтом і регулярно замовляв інсулін, Юлія змогла швидко знайти його контакти та повернути знахідку власниці.
Згодом відвідувачі жартували, що в аптеці працюють справжні детективи.
Проте сама Юлія вважає, що в цій історії немає нічого особливого.
Так само, як і в тому, що вона продовжує працювати у Харкові.
На запитання, звідки бере сили, відповідає просто.
Коли працюю — мені не страшно.
Можливо, саме в цих словах найточніше сформульована суть професії.
Фармацевти не вважають себе героями. Вони просто щодня відкривають двері аптек, консультують пацієнтів, допомагають знайти потрібні ліки і роблять усе можливе, щоб люди не залишилися без лікування.
Саме з таких щоденних рішень і складається стійкість системи охорони здоров'я.
Історія Юлії Канівець — лише одна з тисяч подібних історій українських фармацевтів, які від початку повномасштабної війни залишилися поруч зі своїми пацієнтами.
Без гучних слів.
Без пафосу.
Просто тому, що такою є справжня місія професії: бути поруч із людиною тоді, коли вона цього потребує найбільше.