У центрі Василькова на Київщині щодня відчиняються двері аптеки АНЦ, куди люди приходять не лише за ліками. Для багатьох це місце підтримки, поради та людського тепла. Саме тут працює Ірина Здоренко — фармацевтка, яка в перші місяці повномасштабної війни взяла на себе відповідальність за колектив і зуміла зберегти роботу аптеки в непростих умовах.
Вибір професії, який визначив майбутнє
Ірина виросла у сім’ї військовослужбовців. Через службу батьків родина часто змінювала місце проживання, а згодом оселилася у Василькові, який став для неї рідним містом.
У дитинстві вона бачила себе у сфері краси, проте життєвий шлях склався інакше. Приклад близької родички, яка навчалася на фармацевта, змусив замислитися над цією професією.
«Спочатку це була цікавість, але вже під час навчання я зрозуміла, що фармація мені справді подобається. З кожним роком ця сфера захоплювала дедалі більше», — пригадує Ірина.
Після здобуття профільної освіти вона почала працювати за фахом, створила сім’ю та виховувала доньку. Водночас у неї була особлива професійна мета — стати частиною великої аптечної мережі.
«Я давно уявляла себе в цій команді. Мені подобалася атмосфера, корпоративна культура та можливості розвитку. Коли отримала роботу, зрозуміла, що моя мрія здійснилася», — говорить вона.
Перші дні на новому місці виявилися непростими через хворобу маленької доньки, однак підтримка колег стала для молодої фармацевтки справжнім підтвердженням правильності її вибору.
Ранок, який змінив усе
24 лютого 2022 року назавжди закарбувався в пам’яті Ірини. Того дня мешканці Василькова прокинулися від вибухів та звуків бойових дій.
«Я до останнього не могла повірити, що почнеться повномасштабна війна. Коли пролунали перші вибухи, з’явилися страх і нерозуміння того, що буде далі», — розповідає вона.
Перший день вторгнення Ірина провела разом із родиною, але вже за кілька діб повернулася на роботу. Незважаючи на небезпеку, аптечний заклад продовжив обслуговувати людей, які гостро потребували життєво необхідних препаратів.
«Навколо лунали сирени, були вибухи, над містом пролітала військова техніка. Але ми розуміли, що люди залишилися і потребують ліків. Закрити аптеку означало залишити багатьох без необхідної допомоги», — згадує завідувачка.
Від фармацевта до керівниці в умовах кризи
Перші місяці війни стали серйозним випробуванням для аптечного колективу. Частина працівників виїхала у безпечніші регіони, тому навантаження на тих, хто залишився, суттєво зросло.
Аптека перетворилася не лише на місце відпуску лікарських засобів, а й на своєрідний центр психологічної підтримки. Люди приходили із власними переживаннями, тривогами та страхами.
Навесні 2022 року Ірині запропонували очолити аптеку. Вона зізнається, що спочатку сумнівалася у власних силах.
«Посада завідувачки здавалася дуже відповідальною. Я хвилювалася, чи зможу впоратися з усіма викликами. Але обставини вимагали рішучості, тому довелося швидко вчитися», — каже вона.
Згодом нова роль стала для Ірини звичною, а колектив поступово вдалося відновити.
Команда, яка стала другою родиною
Випробування війною ще більше згуртували працівниць аптеки. За словами Ірини, саме взаємна підтримка допомогла пройти найважчі місяці.
Щоб зберегти відчуття єдності, у колективі почали створювати власні традиції.
«Одного разу я подарувала колегам символічні патріотичні прикраси. Хотілося, щоб у нас було щось спільне, що нагадуватиме про підтримку одна одної. Згодом це переросло в гарну традицію обмінюватися невеликими подарунками на свята», — розповідає вона.
Особливу роль відіграє і внутрішній чат працівниць, де вони постійно підтримують зв’язок.
«Якщо вночі стається щось тривожне, ми одразу пишемо одна одній. Це дає відчуття, що ти не сам», — говорить Ірина.
Довіра відвідувачів дорожча за будь-які нагороди
За роки роботи багато клієнтів стали для Ірини майже знайомими людьми. Вони приходять не лише за ліками, а й за порадою чи просто добрим словом.
«Є відвідувачі, які спеціально чекають саме моєї зміни. Для мене це найбільший показник довіри та професійного визнання», — зазначає фармацевтка.
Особливо запам’яталися історії внутрішньо переміщених осіб, які знайшли прихисток у Василькові після початку війни.
«Багато людей втратили домівки, звичне життя, відчуття безпеки. Часто їм потрібно було не тільки придбати ліки, а й просто поговорити з кимось. Ми намагалися допомагати всім, чим могли», — розповідає Ірина.
Професія, яку часто недооцінюють
Ірина переконана, що робота фармацевта набагато складніша, ніж може здатися на перший погляд. Вона засмучується, коли професію зводять лише до функції продавця.
«Часто можна почути, що фармацевт просто стоїть за касою. Насправді це роки навчання, постійне професійне вдосконалення та велика відповідальність за кожну консультацію», — підкреслює вона.
Водночас відвідувачі нерідко очікують від фармацевтів майже лікарських функцій.
«Бувають кумедні ситуації, коли люди просять одразу визначити діагноз або оцінити симптоми просто в торговому залі. Тоді доводиться пояснювати межі нашої компетенції», — усміхається Ірина.
На її думку, успішний фармацевт повинен поєднувати професійні знання з терпінням, організованістю та щирим бажанням допомагати людям.
Коли місто прощається з героями
Поруч із аптекою розташоване місце, де жителі Василькова проводжають в останню путь загиблих захисників України. Для колективу аптеки це особливо болючі моменти.
«Кожна така церемонія проходить через серце. Ми бачимо біль рідних, бачимо все місто, яке приходить віддати шану своїм героям. У такі хвилини неможливо стримати емоції», — говорить Ірина.
Попри всі труднощі воєнного часу, вона щодня продовжує виходити на роботу. Адже переконана: відчинені двері аптеки та світло у вікнах стають для багатьох людей символом стабільності й надії.
«Коли працює аптека, люди розуміють, що життя триває. І заради цього варто рухатися вперед», — підсумовує Ірина Здоренко.