Від початку повномасштабної війни Україна втратила вже майже 600 медичних працівників. Серед них — не лише лікарі, фельдшери чи бойові медики, а й фармацевти, які навіть під обстрілами продовжували забезпечувати людей життєво необхідними ліками. Їхні історії звучать значно рідше, хоча їхня професійна відданість була не меншою. У День вшанування пам'яті загиблих медиків Асоціація фармацевтів України згадує Галину Чумак — фармацевтку з Ізюма, яка до останнього залишалася поруч зі своїми пацієнтами та колегами.
Для більшості людей фармацевт — це насамперед фахівець, який допомагає обрати необхідні ліки. Але війна змінила зміст цієї професії. Коли навколо лунали вибухи, а медична допомога ставала дедалі менш доступною, аптеки нерідко залишалися одним із небагатьох місць, де люди могли отримати не лише препарати, а й пораду, підтримку та відчуття, що вони не залишилися сам на сам із бідою.
Саме так працювала Галина Чумак.
Випускниця Національного фармацевтичного університету, вона багато років присвятила фармації та очолювала аптеку в Ізюмі. Для колег вона була не просто керівницею, а людиною, якій довіряли. Її авторитет ґрунтувався не на посаді, а на професіоналізмі, справедливості й умінні підтримати кожного, хто цього потребував.
Коли на Харківщину прийшла велика війна, Галина не припинила працювати. Вона добре розуміла: у місті, яке щодня потерпало від російських обстрілів, доступ до ліків був питанням життя.
Колеги згадують, що навіть у найважчі дні вона залишалася спокійною, відповідальною та зібраною: «Галина була дуже освіченою, відповідальною, справедливою людиною. Вона була справжньою керівницею, яка не лише організовувала роботу колективу, а й завжди дуже чуйно ставилася до кожного співробітника. До останнього вона продовжувала працювати, попри постійні обстріли Ізюма».
Після початку окупації зв'язок із містом майже повністю зник. Працівники аптеки ще довго чекали бодай короткого повідомлення від своєї керівниці. Здавалося, що мовчання можна пояснити лише відсутністю мобільного зв'язку.
Та правда виявилася страшнішою.
9 березня 2022 року російська ракета влучила в багатоповерховий житловий будинок в Ізюмі. У його підвалі від обстрілів переховувалися десятки людей. Серед них були Галина Чумак, її чоловік Анатолій та син Артем.
Одним із небагатьох, хто вижив, став мешканець будинку Михайло Яцентюк. Його врятував випадок — перед самим вибухом він піднявся до квартири по гарячу воду для онуки.
«За кілька хвилин пролунав страшний вибух. Коли опритомнів, уже не міг дістатися до підвалу... Потім стало відомо, що там загинула і родина Галини Чумак. Вони просто забігли сховатися від обстрілу».
Через окупацію інформація про долю загиблих надходила дуже повільно. Лише наприкінці липня колеги отримали підтвердження найстрашнішого: Галину, її чоловіка та сина знайшли під завалами. До того часу їх уже поховали серед інших жертв у братській могилі без імен.
Для колективу це була втрата не лише досвідченої фахівчині, а людини, яка багато років створювала атмосферу довіри та взаємної підтримки.
«Вона була промінчиком світла — завжди усміхнена, добра, щира. Її вирізняли відповідальність, дисциплінованість і неймовірна людяність. На Галину можна було покластися за будь-яких обставин. Вона ніколи не відмовляла у допомозі й завжди знаходила сили підтримати інших».
Особливо тепло про Галину згадує її родичка та колега, фармацевтка Ганна Булах. Вони були знайомі понад двадцять років. За її словами, Галина завжди залишалася скромною, доброю і надзвичайно світлою людиною. Разом із чоловіком вони виховали дітей, багато працювали, любили проводити час із родиною й ніколи не прагнули особливої уваги до себе.
Під час окупації сім'я намагалася залишити місто та дістатися Капітолівки. Коли почався черговий обстріл, вони, як і десятки інших людей, забігли до підвалу житлового будинку, сподіваючись перечекати небезпеку. Саме туди влучила російська ракета.
Після загибелі батьків сиротою залишилася донька Христина. Вона продовжила справу матері й також стала фармацевткою.
Історія Галини Чумак — одна із сотень історій українських медичних працівників, життя яких забрала російська війна. Але водночас вона нагадує про ще одну важливу річ: фармацевти, так само як лікарі, медичні сестри чи бойові медики, стали частиною медичного фронту. Вони працювали в містах під обстрілами, відкривали аптеки, коли це було можливо, забезпечували людей ліками й залишалися поруч із громадами навіть тоді, коли небезпека ставала смертельною.
У День вшанування пам'яті загиблих медиків ми згадуємо Галину Чумак не лише як жертву російської агресії. Ми згадуємо її як професіоналку, керівницю, колегу й людину, для якої допомога іншим була справою всього життя.
Пам'ять про таких людей — це не лише данина минулому. Це нагадування про ціну, яку українська медична й фармацевтична спільнота продовжує платити за право рятувати життя навіть під час війни.