У перші дні повномасштабної війни завідувачка аптеки «АНЦ» у Сумах Яна Євтушенко ходила на роботу пішки. Порожні вулиці, російська військова техніка на об’їзній, звуки боїв і рання комендантська година визначали її щоденний маршрут. Але аптека мала відкритися вчасно — адже за її дверима чекали люди, яким були потрібні лікарські засоби.
Сьогодні Яна продовжує працювати в Сумах. Її історія — про професійну відповідальність, яка в умовах війни набуває особливого значення, і про аптеку як частину життя громади.
Від учительки до завідувачки аптеки
До фармації Яна прийшла після роботи в школі, де викладала біологію та хімію. Професію змінила за порадою колег, а згодом вступила до Національного фармацевтичного університету в Харкові, де навчалася заочно, паралельно працюючи в аптеці. Педагогічна освіта стала хорошою основою для нового фаху, а практичний досвід допоміг поступово сформувати професійні навички.
«Мені дуже сподобався сам університет. Я вже мала досвід навчання в іншому університеті, тож було з чим порівнювати. Мені дуже сподобався надзвичайно висококваліфікований педагогічний склад університету і їхній підхід до роботи. Тим більше, що база в мене вже була дуже сильна, тому навчатися було неважко», — згадує Яна.
За тринадцять років у фармації вона пройшла шлях до посади завідувачки. Нині працює у невеликій команді з трьох фахівчинь.
Робота в перші тижні вторгнення
Повномасштабне вторгнення застало Яну в Сумах. Виїхати вона вже не встигла, а місто швидко опинилося в умовах, коли звичні процеси перестали працювати: виникли проблеми з логістикою, частина замовлень не надходила, транспорт практично зупинився.
Попри це, працівники аптеки вирішили продовжувати роботу. Оскільки їх залишилося четверо, сформували графік, за яким на зміну виходили по двоє.
«Ми зрозуміли, що все одно треба якось іти на роботу. Не можна просто сидіти вдома з усіма цими думками й подіями. Ми вирішили, що треба якось діставатися до аптеки, і почали формувати робочий графік. Нас залишилося четверо, тому поділили дні, щоб по двоє виходити на роботу», — розповідає фармацевтка.
До аптеки доводилося долати пішки близько трьох-чотирьох кілометрів. Маршрут обирали з урахуванням безпеки, уникаючи центральних вулиць. Працювали до третьої години дня, щоб встигнути повернутися додому до комендантської години.
Одного разу після завершення роботи фармацевткам довелося повертатися додому під час бойових дій. Вони залишили аптеку, пройшли через гаражний кооператив і територію біля лікарні, де був блокпост.
«Вийшли з гаражів, подивилися, начебто тихо, і побігли, як мишки: кожна до свого будинку. Ми навіть зустріли двох пенсіонерів, які йшли нам назустріч. Посміялися один одному — вони тримали шлях до свого дому, а ми до свого», — пригадує Яна.
Війна торкнулася родини
Для Сум війна не завершилася після перших місяців. Удари, вибухи та атаки дронів залишаються частиною повсякденності. Одного разу російський снаряд «Молнія» влучив у квартиру, де перебувала мама Яни разом з онуком. Жінка отримала поранення.
«Мабуть, найстрашніше було тоді, коли син мені подзвонив і сказав, що в будинок, у квартиру, де живе моя мама, прилетіло. Мама була поранена. Ми тоді все кинули, це була п’ятниця, ніч, і поїхали туди. Було страшно бачити рідну людину у крові. Але наразі все обійшлося. Мама вилікувалася, веде свій щоденник війни, і звичайно не нехтує сигналами повітряної тривоги», — говорить Яна.
Її син навчається в медичному університеті. Таким чином, у родині продовжується професійна традиція, пов’язана з медициною та допомогою людям.
Аптека як частина громади
За роки роботи Яна добре знає багатьох відвідувачів. Постійні клієнти стають знайомими людьми, чиїх родичів і життєві обставини фармацевти часто пам’ятають. Водночас така довіра формується і через професійну увагу — можливість пригадати, який препарат людина купувала раніше, поцікавитися результатом і за потреби порадити звернутися по додаткову допомогу.
«Ми вже знайомі з нашими відвідувачами. Знаємо, кого як звати, у кого які родичі, де живуть їхні діти. Люди іноді навіть забувають, що приймають, приходять — а ти пам’ятаєш, що вони брали минулого разу. Потім питаємо, чи сподобався препарат, чи допоміг, чи, можливо, потрібно підібрати щось інше. Іноді вони самі кажуть: “Ви мені це порекомендували — дуже добре допомогло”. Для мене це дуже цінно», — розповідає фармацевтка.
Одним із символів такої взаємної підтримки стали маленькі синьо-жовті янголи, яких літня відвідувачка власноруч зробила для працівників аптеки. Яна зберігає цей спогад як приклад того, як люди намагаються підтримувати одне одного навіть у найскладніші періоди.
Професійна стійкість — у щоденній роботі
У невеликому колективі підтримують одна одну простими словами. Коли стає важко, нагадують собі про те, що вони живі, їхні близькі поруч, є робота і можливість продовжувати допомагати людям.
«Ми собі іноді, коли якась туга на нас нападає, кажемо: ми повинні перемогти. Не можна здаватися, треба йти далі. У нас усе добре: ми цілі, руки й ноги цілі, вдома все добре, робота є, ми ходимо на роботу. І треба далі триматися», — говорить Яна.
Залишатися в Сумах для неї — природний вибір. Тут її дім, робота, родина та місто, яке вона знає з дитинства.
«Це мій рідний дім. Я тут виросла, тут працюю, я все знаю. Усі вулиці вже рідні, у голові є мапа рідного міста. Пішки я можу дістатися до будь-якого куточку Сум, обрати маршрут, щоб пройти швидше, чи повільніше. Я не хочу нікуди їхати зі своєї землі», — зізнається фармацевтка.
Фармацевт має постійно вчитися
Яна переконана, що професійний розвиток не завершується отриманням диплома. Особливо це важливо в умовах стрімкого поширення інформації, коли пацієнти щодня отримують численні поради з соціальних мереж та інших цифрових джерел. Фахівець має вміти не лише знаходити інформацію, а й перевіряти її та робити власні висновки.
«Людина, яка хоче бути професіоналом, повинна постійно читати професійні джерела, постійно себе розвивати. Зараз ми звикаємо до того, що інформація подається телефоном — фрагментарно: фраза, картинка, ще фраза. Але така інформація не вчить людину думати, за нас це часто роблять. А коли ти сам шукаєш інформацію, знаходиш її, перечитуєш, обдумуєш, тоді можеш зробити власні логічні висновки», — переконана Яна.
Вона також радить молодим фахівцям читати не лише професійну літературу, а й художні, історичні та біографічні книги, які допомагають розширювати світогляд і краще розуміти людей.
Плани, які повертають відчуття майбутнього
Попри всі випробування, Яна продовжує працювати у своєму місті. Її щоденність складається з роботи, родини, колег і людей, які приходять до аптеки по допомогу.
Є у неї і мрія, відкладена через війну, — подорож разом із чоловіком до Єгипту або Туреччини. Це простий план на мирне майбутнє, у якому не потрібно думати про небезпечний маршрут до роботи чи прислухатися до вибухів.
Поки ця подорож залишається планом, Яна Євтушенко продовжує працювати в Сумах. Вона залишається поруч із пацієнтами, підтримує колег і щодня відкриває аптечні двері — продовжуючи виконувати свою професійну роботу там, де вона потрібна людям.