У фармації Марія Тишкова вже шість років. Увесь цей час її робота пов’язана із Золочевом, а сьогодні вона очолює аптечний пункт мережі «Аптека 9-1-1», розташований у лікарні. Рішення обрати професію визріло ще в дитинстві, коли дівчинка часто бувала на роботі в мами-медсестри й бачила, як медична допомога стає частиною повсякденного життя.
«Мені медицина подобалася ще з дитинства. Мама працювала медсестрою, і я часто бувала в неї на роботі. Саме тому вирішила пов’язати своє життя з медициною, але обрала фармацію, адже хотілося допомагати людям у дещо інший спосіб», — розповідає Марія.
Згодом вона переконалася, що робота фармацевта — це не лише лікарські засоби та рецепти. Щодня потрібно уважно вислухати людину, допомогти їй зорієнтуватися та пояснити те, що викликає сумніви. У невеликій громаді, де через війну можливості отримати медичну допомогу можуть бути обмеженими, така увага має особливу цінність.
Перші дні вторгнення: аптека знову відчинила двері
24 лютого 2022 року звичне життя змінилося. Ніхто не знав, як розвиватимуться події, чи буде безпечно пересуватися містом і що станеться з медичною інфраструктурою. Перший день Марія на роботу не вийшла, але вже наступного дня разом із колегами вирішила повернутися до роботи.
«Було страшно, ми не розуміли, що буде далі. Перший день на роботу не виходили, а наступного вирішили, що людям потрібно відпускати ліки. Тоді були великі черги, люди панікували, усі намагалися зрозуміти, що відбувається і як діяти в нових обставинах», — згадує фармацевтка.
У перші дні повномасштабної війни аптека була потрібна людям не менше, ніж раніше, а в багатьох випадках — навіть більше. Відвідувачі намагалися придбати необхідні препарати, поки це було можливо, адже ніхто не міг передбачити, як працюватимуть постачання та медичні заклади надалі. Для фармацевтичних працівників це був час, коли доводилося одночасно долати власну тривогу й допомагати людям упоратися з невизначеністю.
Коли дорога до ліків теж стає випробуванням
Сьогодні потік відвідувачів у Золочеві вже не такий, як до повномасштабного вторгнення. Частина мешканців виїхала, медичних фахівців стало менше, а загроза атак змушує людей обережніше планувати навіть звичайні справи. Проте аптечний пункт при лікарні продовжує обслуговувати як пацієнтів медичного закладу, так і жителів навколишніх районів.
«Буває, що за день приходить 40–50 людей, а буває й менше. Люди бояться виходити з дому, тому що літають дрони. Але аптечний пункт працює, і до нас звертаються не тільки ті, хто прийшов безпосередньо до лікарні, а й мешканці найближчих районів», — пояснює завідувачка.
За цими щоденними зверненнями — потреба людей мати ліки неподалік від дому та можливість отримати фахову пораду. Для когось важливо не витрачати час на далеку дорогу, для когось — просто знати, що аптека відчинена й необхідний препарат можна придбати. Марія працює разом ще з одним співробітником, і невелика команда підтримує роботу аптечного пункту в непростих умовах.
Вибиті вікна і небезпека, яка не зникає після зміни
Війна в Золочеві відчувається не лише за повідомленнями про повітряні тривоги. Тут небезпека може бути зовсім поруч — на сусідній вулиці чи дорогою на роботу. Марія пам’ятає моменти, коли обстріли особливо гостро нагадували про вразливість звичайного життя.
«Найстрашніше було, коли на паралельній вулиці падали керовані авіабомби. Тоді я була вдома. Вікна в аптечному пункті вже давно повилітали, тепер вони забиті фанерою. У лікарні теж майже не залишилося цілих вікон, дрони прилітають часто», — розповідає вона.
Пошкоджені вікна — видимий наслідок атак, але за ними стоїть значно більше: тривога за близьких, невпевненість у безпеці та необхідність щодня оцінювати ризики. Аптечний пункт працює в лікарні, яка також зазнала пошкоджень, однак продовжує бути важливою для місцевих жителів.
Для Марії небезпека не обмежується робочим часом. Вона залишається частиною життя вдома, на вулицях рідного міста й дорогою до аптечного пункту. Та попри це наступного ранку потрібно знову вирішувати звичні робочі завдання.
«Якщо є тривога, перечікую, а потім біжу на роботу»
Особливого ритуалу, який допомагав би позбутися страху перед виходом з дому, у Марії немає. Вона діє відповідно до ситуації: під час тривоги перечікує небезпеку, а коли з’являється можливість, прямує на роботу. Іноді дорогою доводиться шукати укриття просто неба.
«Та ніяк особливо не налаштовуюся. Якщо є тривога, перечікую, а потім біжу на роботу. Буває, що доводиться ховатися під деревами, коли летить дрон, бо не знаєш, куди він поверне. В лікарні є укриття, і ми ним користуємося», — каже фармацевтка.
Навіть звичні речі тут залежать від обставин. Коли настає осінь і з дерев опадає листя, сховатися під ними стає складніше. Марія не стверджує, що перестала боятися, — радше навчилася діяти попри тривогу. В умовах, коли передбачити наступний день неможливо, саме така практична рішучість допомагає зберігати робочий ритм.
Залишитися — означає бути поруч зі своїми
Марія могла б шукати роботу в безпечнішому місці. Фармацевтична освіта та досвід дозволяють розглядати різні варіанти, однак переїзд для неї означав би залишити не лише звичну роботу, а й усе, що пов’язує її з рідним містом.
«Не хочеться залишати родину. Я вже звикла тут працювати, це моє місто. Тут батьки, брат, чоловік, і не хочеться все це залишати та починати життя десь в іншому місці», — пояснює Марія.
Рішення залишатися не робить повсякденність безпечнішою, але допомагає зрозуміти, чому вона продовжує працювати саме тут. У Золочеві її близькі, знайомі вулиці та люди, які приходять до аптечного пункту. Професія стала частиною життя, яке Марія не готова просто залишити позаду.
Коли підтримка починається з розмови
У громаді працюють три аптеки, тож місцеві фармацевти знають одне одного й підтримують професійні контакти. В умовах постійної загрози це спілкування набуває додаткового значення: колеги розуміють, із чим доводиться стикатися щодня, і можуть підтримати без зайвих пояснень.
«Звичайно, спілкуємося між собою. Підтримуємо одне одного, говоримо, що все буде добре, що це колись закінчиться і треба ще трохи потерпіти», — розповідає Марія.
Такі розмови не можуть усунути небезпеку, проте допомагають не залишатися наодинці з переживаннями. За кожною аптечною зміною стоїть людина, яка також потребує розуміння й підтримки. І для невеликої професійної спільноти можливість поговорити з тими, хто живе в подібних обставинах, має неабияку вагу.
Зефірові букети й жоржини на згадку про вдячність
Після робочого дня Марія намагається знаходити час для занять, які допомагають перемкнутися. Її зміна триває з восьмої ранку до п’ятої вечора, а вільні години вона присвячує творчості — виготовляє букети із зефіру. Це хобі, у якому є місце для фантазії, кольорів і краси, такої необхідної в повсякденності, де надто багато тривожних новин.
«У вільний час я роблю букети із зефіру. Це моє хобі, мені подобається створювати солодкі композиції у вигляді квіткових букетів», — усміхається Марія.
Особливе місце в її спогадах посідає подарунок від пацієнтів — розсада квітів. Вона прижилася, виросла й тепер нагадує фармацевтці про людей, яким важливі її робота та увага.
«Це був особливий подарунок. Ці жоржини прижилися і нагадують мені, що у мене є чимало вдячних пацієнтів, заради яких я і працюю», — ділиться завідувачка.
У цій історії немає гучних заяв про героїзм. Є аптечний пункт із забитими фанерою вікнами, щоденні рішення в умовах небезпеки, підтримка колег і квіти, які продовжують рости. Марія Тишкова залишається у своєму місті не тому, що не відчуває страху, а тому, що тут її життя, рідні та робота, потрібна людям. І поки аптечний пункт відчиняє двері, мешканці Золочева знають: поруч є ті, до кого можна звернутися по ліки та фахову допомогу.