У містах, що живуть поруч із лінією фронту, особливого значення набувають речі, які в мирний час здавалися звичними. Відчинена аптека, знайоме обличчя фармацевта, можливість отримати необхідні ліки чи просто почути слова підтримки стають символами стабільності. Саме такою опорою для багатьох мешканців Слов’янська залишається колектив аптеки, який продовжує працювати попри постійні повітряні тривоги та загрозу обстрілів.
Серед тих, хто щодня зустрічає відвідувачів, — завідувачка аптеки мережі «Подорожник» Інна Шевцова. Вона присвятила фармації понад вісім років і переконана: її професія — це не лише про лікарські засоби, а насамперед про людей.
Покликання, яке прийшло ще в дитинстві
На відміну від багатьох колег, Інна не продовжувала сімейну традицію. У її родині не було ані медиків, ані фармацевтів, однак майбутню професію вона обрала самостійно й без вагань.
«Я завжди любила допомагати людям. Мені подобалося спілкуватися, вислуховувати, радити, бути корисною. У якийсь момент зрозуміла, що саме професія фармацевта поєднує все, що мені близьке. Вона відповідає моєму характеру і внутрішньому відчуттю себе. У родині я стала першою, хто обрав цей шлях», — розповідає Інна Шевцова.
Фахову освіту вона здобула у Слов’янському хіміко-механічному технікумі, а згодом навчалася в Донецькому національному університеті, який після початку бойових дій у 2014 році продовжив роботу в Краматорську. Після завершення навчання Інна відразу почала працювати за спеціальністю.
Перші роки професійного життя минули у приватних аптеках, де вона працювала у різних режимах — денних, нічних і добових змінах. Саме цей період став для неї школою професійної витримки.
Колектив, який став другою родиною
Сьогодні Інна очолює аптеку, де працює п'ять фахівців. Про своїх колег вона говорить із особливою теплотою, адже за роки спільної роботи вони стали для неї близькими людьми.
Особливо це відчулося тоді, коли війна торкнулася когось із команди особисто.
«У мене чудовий колектив. Ми давно стали набагато більшими, ніж просто колеги. Нещодавно одна з наших працівниць, Наталія Брідихіна, постраждала через ворожий обстріл. Дрон вибухнув біля її будинку. Поранення отримала вона, її дитина, мама та бабуся, а житло стало непридатним для проживання. Ми одразу почали допомагати: збирали кошти, привозили необхідні речі, підтримували її всіма можливими способами. Було дуже важко прощатися, коли вона вирішила виїхати. Саме в такі моменти розумієш, наскільки ми стали одне одному рідними», — ділиться Інна.
Такі історії яскраво демонструють, що справжня команда формується не лише у робочих буднях, а й у складних життєвих випробуваннях.
Перший робочий день збігся з початком великої війни
24 лютого 2022 року стало переломним для всієї країни. Для Інни Шевцової ця дата має ще й особистий вимір — саме цього дня вона мала розпочати роботу в мережі «Подорожник».
«Це був мій перший день у компанії. Я телефонувала керівниці, щоб зрозуміти, чи потрібно виходити на роботу. Ніхто тоді не знав, як правильно діяти, тому мені порадили залишитися вдома. Уже наступного дня я прийшла в аптеку. Потік людей був величезний. Ми допомагали знайти необхідні препарати, шукали можливості забезпечити кожного всім потрібним. Саме тоді я ще гостріше відчула, наскільки важливою є наша професія», — пригадує вона.
Згодом через безпекову ситуацію роботу аптек довелося тимчасово призупинити. Після відновлення діяльності мережі на початку 2023 року Інні запропонували очолити аптеку.
Робота поруч із вибухами
Слов’янськ і сьогодні залишається під постійною загрозою російських атак. Аптека, розташована неподалік залізничного вокзалу, вже неодноразово опинялася поруч із місцями влучань.
«Кілька місяців тому вибух стався зовсім неподалік. Через удар у приміщенні знову обсипалася стеля — таке траплялося вже кілька разів. До аптеки забігали налякані люди. Одна жінка перебувала у сильному стресі — ми дали їй води, заспокоїли, викликали швидку допомогу. А вже потім між собою жартували, що корвалол знадобився б усім присутнім. Іноді саме гумор допомагає пережити найважчі хвилини», — розповідає Інна.
За такими епізодами стоїть щоденна робота людей, які не припиняють виконувати свої професійні обов’язки навіть під час небезпеки.
Місто, яке не хочеться залишати
На запитання, чому вона досі залишається у Слов’янську, Інна відповідає без пафосу. Для неї це насамперед місце, де живуть найдорожчі люди.
«Звичайно, думки про переїзд виникають. Але Слов’янськ — це мій дім. Тут моя сім’я, друзі, наш колектив. Тут люди, яких знаєш багато років. Є бабусі, які продають домашнє молоко, і ми вже давно товаришуємо. Є дідусь, який щоразу приносить нам маленькі цукерки й каже: "Це вам привіт від зайчика". Начебто дрібниці, але саме вони створюють відчуття дому», — говорить вона.
Щодня аптеку відвідують близько двохсот людей. Для багатьох із них працівники аптеки давно стали не просто фахівцями, а людьми, яким можна довірити свої хвилювання та отримати щиру підтримку.
Допомагати людям — головний зміст професії
Інна переконана: сучасний фармацевт давно виконує значно ширшу місію, ніж просто відпуск лікарських засобів.
«Для мене фармацевт — це насамперед людина, яка допомагає. До нас приходять не лише за ліками, а й за порадою, підтримкою, поясненням. Важливо уважно вислухати кожного, допомогти зорієнтуватися, знайти рішення. У нас дуже доброзичливі відвідувачі, і саме їхня довіра надихає працювати далі, незважаючи на всі труднощі», — підсумовує вона.
Історія Інни Шевцової — ще одне свідчення того, що сила української фармації полягає не лише у професійних знаннях. Вона — у людяності, взаємній підтримці та готовності залишатися поруч із людьми навіть тоді, коли навколо лунають сирени. Поки у прифронтових містах працюють аптеки, люди мають не лише доступ до необхідних ліків, а й відчуття, що про них пам’ятають і дбають.