У районі, де живе та працює Віра Михайлівна Юрченко, від війни не залишилося жодної неушкодженої будівлі. Обстріли не оминули й її «Аптеку 9-1-1». Попри це, разом із чоловіком Віра Юрченко продовжила обслуговувати відвідувачів, адже для району П’ятихатки ця аптека довгий час залишалася єдиним місцем, де люди могли отримати необхідні ліки.
Віра Юрченко закінчила фармацевтичний коледж у 2010 році. До початку повномасштабної війни вона працювала адміністратором з приймання товару. У перші дні вторгнення більшість аптек у районі закрилися. Два дні залишалася зачиненою і аптека, де працює Віра. Але вже 26 лютого вона відчинила двері закладу і стала за перший стіл. «Було дуже страшно. На вулиці стояла черга з 300 людей, отже, боятися було не на часі», — пригадує вона.
Рішення вийти на роботу Віра прийняла хоча й непросто, але усвідомлено: «Мої колеги роз’їхалися або боялися виходити на роботу. А я не могла залишити стареньких без ліків, малюків – без їжі та пелюшок. Серцеві та заспокійливі теж потрібні були усім…», — говорить вона.
У ті дні поруч із нею залишилися найрідніші: вони допомагали організовувати роботу аптеки, яка фактично стала пунктом виживання для мешканців району. «Щоб я не залишалася в такий страшний час в аптеці сама, на допомогу прийшли найрідніші люди: син Даниїл та мій чоловік Вадим, з яким ми досі працюємо вдвох. Я безмежно вдячна їм за підтримку!», — розповідає фармацевт.
Робочий день у прифронтових умовах починався ще до світанку. «О 6-й ранку закінчувалася комендантська година, і ми з чоловіком о 6.15 вже були в аптеці. Збирали у пакети та ящики медикаменти за списками, які мені люди заздалегідь увечері надсилали. Близько 7.30–8.00 починала обслуговувати тих, хто стояв у черзі», — розповідає Віра Юрченко.
Чоловік допомагав координувати потік відвідувачів і видавати зібрані замовлення, адже черги були великими, а ситуація — напруженою. «Інакше було неможливо втримати порядок. Усі були налякані, поспішали, але завжди дякували, що аптека працює», — каже вона.
Аптека не припиняла роботу навіть під час обстрілів. Коли поруч прилітало, падали на підлогу разом з відвідувачами або пересиджували обстріл у підсобці без вікон.
Згодом через перебої з постачанням ліків виник гострий дефіцит. Щоб зберегти доступ до медикаментів, вона змушена була працювати одночасно в двох аптечних точках: «Біжимо, над головами летить… Головне — не зупинятися і вгору не дивитися», — каже вона про ті переміщення під обстрілами.
Найстрашніші спогади пов’язані з 6 березня. «Ми були в аптеці втрьох — нам на допомогу прийшов син. Почався сильний обстріл. Чоловік відразу зрозумів, що буде непереливки і почав кричати відвідувачам, щоб вони скоріше виходили. Люди обурювалися, називали його безсердечним. Якби вони знали, що чоловік врятував їм життя!», — згадує вона. — Я ледь встигла зачинити двері і опустити ролету. І тут почався жах. Прямо поруч з нами летіли снаряди… Я почула, як посипалося скло з вікон. Влучили метр від мого сина!» Уламки пошкодили касовий апарат, а частина влетіла в меблі за її спиною. Поряд із аптекою того дня загинули 11 людей. Віра каже, що у неї у вухах досі стоїть страшний крик пораненихо.
Але навіть після цього Віра не покинула жителів П'ятихаток напризволяще. «До війни у нас працювали 7 аптек, а коли почалася війна, всі аптеки зачинилися! Хто допомагатиме людям? Я вмію робити уколи, знаюсь на ліках, можу перев’язати пораненого, заспокоїти знервованого, підтримати переляканого. То хто ж, як не я?», — пояснює вона своє рішення залишитися.
2 травня 2023 року Віра Юрченко отримала пам’ятну медаль «За оборону міста-героя Харків»: «Це було дуже несподівано, коли в аптеку зайшов військовий з букетом квітів. А коли з’ясувалося, що це до мене, та ще й з нагородою, я ледь не розплакалася. Щиро дякуємо за таку високу оцінку нашої праці».